Святвечір Різдва Христового має традицію святкування, починаючи з перших століть християнства. Святкування починається з служби в церкві, запровадженого ще Єрусалимським Патріархом Софронієм. Різдву передує Пилипівський піст. 6 січня не прийнято снідати та обідати. Але обов’язковим виключенням з цього правила є діти та вагітні жінки.
До Різдва готувалися ще влітку. Перший або останній сніп жита чи пшениці з поля залишали необмолоченим. У Різдвяний вечір його вносили до хати, прикрашали стрічками, квітами та ставили на стіл на покуті. Цей сніп мав назву «дідух».
Господиня готувала багату вечерю з 12 страв за кількістю апостолів-послідовників Христа. Традиційно використовували новий посуд, вбирали сім’ю в новий одяг. У домі мав бути порядок, чисто та вимито, домашнє начиння полагоджене. Важливо пам’ятати, що Різдво – не лише релігійне свято. Це уславлення чуда материнства і народження дитяти. Тому вагітних жінок всіляко берегли від важкої роботи.
Різдвяні ялинки в українців з’явились на початку ХХ ст., хоча були запроваджені ще за Петра І. Це пов’язано з тим, що це дерево вважалося символом померлих, тому заносити до його хати було поганою прикметою. Але зрештою цей західний звичай все ж проник в українські оселі. Ялинки спочатку підвішувались до сволоку, а вже пізніше ставились на підлогу, як і зараз. Деревце прикрашали печивом, горіхами, яблуками, медяниками.
Стіл застеляли новою скатертиною, під яку клали сіно, як символ того, що Ісус народився не в хоромах, а у хліву, його поклали у ясла. По кутках столу клали зубчики часнику від злих духів та на здоров’я.
Цікавим є звичай, коли дітлах залазили під святковий стіл і видавали звуки різних свійських тварин – мукали, крякали, кукурікали. Вважається, що так можна було накликати хороший приплід худоби.
На Різдво готували зазвичай 12 страв, передусім пекли хліб, який клали поруч з дідухом. Відзнакою такого ритуального хліба (книша) була маленька хлібинка зверху, залишена для душ померлих.
Всі 12 страв мали бути пісні, проте багаті, тому вечеря мала назву Багата кутя. Піч розпалювали живим вогнем, який видобували за допомогою кресала. В піч клали 12 або 7 полін, також символічні числа. Для готування бралась вода, набрана до сходу сонця.
Також господиня готувала голубці, капусняки, горох, пісний борщ, карасі, гречану й пшоняну кашу, вареники з картоплею та капустою, смажену рибу, млинці, квашену капусту.
Окрасою столу та основною стравою традиційно вважається кутя. Її їдять першою, взявши по три ложки кожен з присутніх.
У різних регіонах її готують то рідкою, то густою. Незмінними є горіхи (цілі або подрібнені), мед, мак, родзинки. Традиційно кутю варили з ярої пшениці, але зараз зустрічається варіант з рисовою крупою. Згідно з сакральними віруваннями мак до куті повинен обов’язково м’яти чоловік – господар дому. Вимішувати страву потрібно виключно за часовою стрілкою, адже лише так можна запрограмувати кутю на достаток. Звичайно, перша ложка куті дістається господарю дому.
Основною умовою у приготуванні страв є хороший настрій і чисті думки.
Як відомо, на Святий Вечір прийнято збиратися родиною, не ходити в гості, бажано не запізнюватися на вечерю. Прикмета говорить, якщо запізнитися на Святу Вечерю, то потім цілий рік запізнюватися будеш.
До трапези родина мала права приступати, коли на небі засвітиться перша зірка, що й символізує народження Христа за біблійною легендою.
За вечерею вставати могла тільки господиня, коли приносила страви. Після вечері зі столу не прибирали, щоб і душі померлих могли поживитись. Діти носили вечерю своїм дідусям та бабусям, хрещеним батькам.
На Святвечір прийнято ходити з Віфлеємською зіркою із позолоченого паперу, прикрашеною ліхтариком. З нею ходили по селу та співали різдвяні пісні. Це називається колядуванням. Колядувати можуть діти, дорослі парубки та дівчата.
Хлопці та дівчата ходили колядувати окремо: хлопці з дзвоником та «зіркою», дівчата мали із собою ліхтар у вигляді місяця чи зірки, адже ходили колядувати ввечері, в хату не заходили, колядували на дворі. Хлопці ж співали під образами, сідали до столу, але ненадовго: вклонялися господарям та гостям і вирушали далі.
Як відомо, звичай колядування пов’язаний з днем зимового сонцестояння, яке наші предки називали святом Коляди. Його святкували 25 грудня. Вважалося, що в цей день Сонце з’їдає змій Коротун. Всесильна богиня Коляда в Дніпровських водах народжувала нове Сонце — маленького Божича. Язичники намагалися захистити новонародженого та проганяли Коротуна. Потім — ходили від хати до хати, щоб сповістити людей про народження нового Сонця. Згодом, із появою християнської релігії, обряд колядування був приурочений до Різдва Христового, і в колядках з’явились біблійні і світські мотиви.
Колядки і Щедрівки є невід’ємною частиною вертепів і різних Різдвяних вистав, у яких завжди присутні пісні про народження Христа.«Радуйся, ой радуйся, земле, Син Божий народився» — це одна з найпопулярніших колядок в Україні. Народжується Молоде Сонце, коли закінчується зимове сонцестояння і день починає приростати.
Добрий вечір тобі, пане Господарю!
Добрий вечір тобі, пане господарю, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Застеляйте столи, та все килимами, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Та кладіть калачі з ярої пшениці, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Бо прийдуть до тебе три празники в гості, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той перший празник – то Різдво Христове, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той другий празник – Святого Василя, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
А той третій празник – Святе Водохреща, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Хай святкує з нами вся наша родина, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
Вся наша родина, славна Україна, радуйся!
Ой радуйся, земле, Син Божий народився!
У колядках християнського циклу відбиваються біблійні епізоди, такі як народження Ісуса Христа й поклоніння волохів і пастухів. Також тут присутні багато образів святих, щоб надати їм більш магічного значення:
Нова радість стала, яка не бувала,
Над вертепом звізда ясна світлом засіяла.
Де Христос родився, з Діви воплотився,
Як чоловік пеленами убого оповився.
Пастушки з ягнятком перед тим дитятком
На колінця припадають, Царя-Бога вихваляють.
– Ой ти, Царю, Царю, небесний Владарю,
Даруй літа щасливії цього дому господарю.
Даруй господарю, даруй господині,
Даруй літа щасливії нашій славній Україні.
Малюків, яких долучають до традиційної зимової обрядовості, можна навчити ще й таких колядок:
Я маленький пастушок
Я маленький пастушок,
Загорнувся в кожушок,
На скрипочку граю,
Вас усіх вітаю.
А ви, люди, чуйте,
Коляду рятуйте.
Яблучка, горішки
Дітям на потішки.
Колядка
У Віфлеємі –
В стайні на сіні –
Христос родився
Всім на спасіння!
Люди, радійте,
Христа вітайте,
Божому сину
Славу віддайте!
Слава на небі
Богу Святому,
На землі спокій
Роду людському!
Святвечір та Різдво є не лише одними з найголовніших свят зимової народної та церковної обрядовості, але й тим незамінним часом, який варто провести в колі сім’ї, що так важливо у ритмі сучасного світу.
У цей день також прийнято миритися з тими, з ким були у сварці, пробачати будь-які образи, щоб відчути всю радість та чарівність не тільки свята, а й життя.